Вітаю і ласкаво прошу до блогу Full Stack Venturer

Назва — це невеликий аргумент, тож дозвольте спершу його викласти, а вже потім представитися. Двадцять років слово «венчур» належало тим, хто компанії фінансує, а не тим, хто їх будує, хоча фонд робить портфельну ставку, а засновник — єдину, яка в нього є, тож якщо хтось у цій конструкції й заслуговує зватися венчурером, тим, хто справді йде на ризик, то це людина, яка доводить продукт до релізу. Цей блог написано з того боку столу — людиною, яка встигла посидіти по обидва.

Я хотів писати програми ще до того, як зрозумів, що таке кар'єра, — так само, як інші діти хочуть будувати мости чи ракети, — але шлях, яким я насправді пішов, спершу завів мене у фінанси, де я за десять років дійшов до крісла CFO. Це були добрі роки, і я про них не шкодую, бо вони навчили мене, як гроші рухаються всередині компанії, як мислить рада директорів, що насправді написано в term sheet під шаром формулювань і чому так багато технічно бездоганних продуктів помирають від фінансових причин, яких на інженерному боці ніхто не бачив на горизонті.

У якийсь момент дитяча мрія перестала бути мрією і стала планом, і я повернувся до коду. Це означало почати з нуля в дисципліні, де нікого не цікавила моя попередня посада, і це означало десятиліття роботи на кожному рівні: розробка на повному стеку, керівництво невеликими командами на складних релізах, достатньо років у безпеці, щоб виробити професійну підозріливість до всього, що обіцяє змусити проблему зникнути, і зрештою — проєктування систем, а не лише їх реалізація. Останнім часом до цього додалася робота зі ШІ-системами і поверх них, зокрема з мультиагентними, де найцікавіші проблеми стосуються не стільки моделі, скільки архітектури довкола неї.

Те, чим я займаюся зараз, — це поєднання обох кар'єр, і мені знадобилося більше часу, ніж хотілося б визнавати, щоб помітити, що в цьому від самого початку і був сенс. Я незалежний гравець, який сам фінансує свою роботу, сам обирає проєкти і відповідає перед клієнтами та користувачами, а не перед радою директорів, — і я можу робити цей вибір з відкритими очима саме тому, що роками сидів на боці тих, хто виписує чеки. Я дійшов переконання, що незалежність — це не компроміс, а свідома позиція, яку нинішній стан галузі робить значно реальнішою, ніж десять років тому, і саме це переконання є ниткою, що проходить крізь усе, що я збираюся тут писати.

«Full stack» тут слід розуміти буквально. Стек не закінчується на пайплайні деплою: він тягнеться від архітектурного рішення через команду, яка має його втілити, через продукт, який має заробляти гроші, аж до питання, чиї це гроші і чого коштує їх узяти. Більшість текстів про софт зупиняються на першому шарі, більшість текстів про стартапи починаються з останнього, і, поживши в обох світах, я так і не знайшов місця, де їх розглядали б як єдину систему з компромісами, що поширюються в обидва боки.

Тож цей блог займе саме цю прогалину. Чекайте на тексти про те, як проєктувати системи, які невелика команда реально здатна підтримувати; про те, яким є лідерство, коли не можна сховатися за чисельністю штату; про побудову продуктів на ШІ без ризику сплутати демо з бізнесом; і про дедалі переконливіші аргументи на користь того, щоб залишити собі компанію, яку ти побудував. Частина з цього буде категоричною, бо я вважаю, що ІТ подорослішало, а чимало його усталених істин — ні, і я радше волів би, щоб зі мною сперечалися, ніж ввічливо погоджувалися.

Я будую з України, і це формує мій погляд так, що я не завжди проговорюватиму це вголос, але й не вдаватиму, ніби цього немає. Якщо ви інженер, який хоче зрозуміти шари над кодом, або засновник, який хоче зрозуміти шари під пітч-деком, — ви саме той читач, якого я маю на увазі.